Юлія Озарчук — терапевтка мови та мовлення (ТММ) в Центральній міській лікарні Рівненської міської ради, членкиня Українського товариства терапії мови і мовлення (УТТМІМ)
“Для мене шлях у терапії мови та мовлення став справжнім викликом, адже шість років тому, коли я починала його, ніхто про таку професію й не знав”
Про перші кроки в терапії мови та мовлення
🔹 Мій шлях у терапії мови та мовлення (ТММ) розпочався в 2018 році, коли мені запропонували посаду ТММ в приватному реабілітаційному центрі. Для мене це стало справжнім викликом, тому що на той момент ніхто не знав про ТММ. Маючи за плечима педагогічний університет, розуміла, що «вчитель» в медичному закладі мені нічим не допоможе. Спеціаліст, мінімально, повинен знати анатомію та фізіологію людини, структуру мозку, розумітись в медичних термінах, бути дотичним до медицини, адже він працює не в школі чи дитячому садку. Та «хто стукає, тому відчиняють»! Знайомий фізичний терапевт розповів мені про Оксану Ляльку, засновницю і голову правління Українського товариства терапії мови і мовлення, результати її роботи над відновленням комунікації у військових його вражали (насправді, не тільки його). Отож, на початку літа 2018 року я подала заявку на програму «Заговори знову», де познайомилось з Оксаною.
Про любов до власної справи та історію одного з пацієнтів
🔹 Мені пощастило — я люблю свою роботу. Завдяки курсу «Когнітивно-комунікативної терапії для військових після ЧМТ» маю безцінну можливість навчатись в однієї з кращих комунікативних терапевток світу — професорки Кароль Рот-Амбрасон та проводити практичні заняття над відновленням втрачених функцій у військових.
🔹 З дозволу одного зі своїх пацієнтів, розповім про його прогрес в терапії. Першим етапом в робочому процесі є звернення особи, чи його родини/опікунів. Наступний етап — діагностика. ТММ виявляє структурні лінгвістичні порушення. Потім відбувається неформальна діагностика — проговорюємо цілі, над якими будемо працювати. Наступними є терапія та контроль. ТММ працює над відновленням функції, складаючи індивідуальні завдання, проводить контроль ефективності терапії за допомогою тестів, визначає, чи її потрібно модифікувати.
Після звернення дружини мого пацієнта, ми домовились про першу онлайн зустріч (адже пацієнт мешкає в Харкові). Етап діагностики мені допомогла провести Оксана Лялька, також під її контролем проходить процес відновлення, індивідуальні заняття, досягнення цілей, один раз на тиждень вона проводить онлайн заняття з пацієнтами. Загалом, на тиждень пацієнт має 3-4 сесії приблизно по 60 хвилин. Під час кожного заняття я веду індивідуальний зошит, де прописую всі завдання, які виконував пацієнт, та його відповіді. Записи допомагають визначити, з якими функціями потрібно більше працювати, що виходить складніше, а що відновилось.
На одному із занять завданням мого пацієнта було вирішити приклади на віднімання, не рахуючи в стовпчик та не записуючи, називаючи відповідь вголос. Одного разу в кінці заняття пацієнт запитав: «Я ж почав віднімати самостійно?!». Це і є найдорожчим та найціннішим моментом в моїй роботі — коли в очах з’являється щастя від того, що ціль досягнута, а старання виправдали результат роботи, розуміння того, що «бар’єр» подоланий. Такі моменти варті важкої та наполегливої праці, постійного професійного вдосконалення. Особливо надихає, коли це досягнення захисників, які отримали поранення, захищаючи наш спокійний сон! І згадуючи шлях, з якого я починала, розумію, що ціль не лише виправдовує всі зусилля, але що це мій обов’язок — працювати максимально якісно і віддано!
Про важливість професійних товариств
🔹 Повертаюсь в 2018 рік, коли розпочала навчання на програмі «Заговори знову». Це перший в Україні інтенсивний теоретико-практичний курс «Застосування когнітивно-нейропсихологічного підходу в діагностиці і терапії афазії» на базі Рівненського обласного госпіталю ветеранів війни. Я розуміла, що це буде навчання, але не розуміла наскільки воно буде інтенсивним та технічним. Але найбільше мене здивувало, що ціль цього навчання, як сказала нам Оксана Лялька, — почати ставити запитання. Три тижні поспіль у першій половині дня ми вивчали новий матеріал, потім працювали з військовими, а ввечері знайомились з англомовними матеріалами та статтями до курсу, розробляли терапевтичні завдання у таблицях, записували і оцінювали результати, щодня писали контрольні, у кінці тижня готували презентації. По закінченню курсу у мене справді почало виникати більше запитань ніж відповідей, і я зрозуміла, що потрібно закочувати рукави і вчитися.
🔹 Вже шість років є членом Українського товариства терапії мови та мовлення (УТТМІМ), п’ять з них — секретарем. Для мене товариство — це постійні виклики та можливість професійного зростання. Наприклад, курс «Основи психолінгвістики» — чотири місяці щосуботи я та мої колеги їздили до Львова на навчання. До кожного заняття мали прочитати статтю, проаналізувати, написати контрольну по попередній лекції, у кінці підготувати презентацію. А курс «Школа Афазії. Діагностика» — це 120 годин теорії, практичної та самостійної роботи. Тут також постійно були контрольні, які неодноразово доводилось переписувати, щоб набрати правильний бал. Згодом була «Школа Афазії. Терапія. Когнітивно-нейропсихологічний підхід» і зараз — «Основи когнітивно-комунікативної терапії після ЧМТ», курс, який викладає професорка Кароль Рот-Амбрасон.
🔹 Товариство — це також онлайн зустрічі та професійне спілкування, побудоване на науковій літературі, практика аргументованого висловлювання думки. Пам’ятаю наше товариство ще тоді, коли я була одна, потім нас було кілька, і зараз мені приємно спостерігати, як зростає колектив. Разом ми формуємо середовище та атмосферу, де нормою стає не лише брати, але й робити щось для розвитку нашої спільноти. Ми розробляємо та валідуємо тести, перекладаємо вже існуючі. Кожного четверга маємо зустрічі, де обговорюємо стратегії роботи з пацієнтами, ділимося власним досвідом, обмінюємось інформацією та дізнаємось нове.
🔹 Це також можливість побувати в різних містах України та за кордоном. У листопаді 2023 року я взяла участь у зустрічі «Лідерство для розвитку кадрового потенціалу та освіти фахівців з реабілітації» у Польщі. На заході запрошені представники та експерти з МОН та МОЗ, керівники національних та зарубіжних професійних спільнот з фізичної терапії, ерготерапії, терапії мови та мовлення, протезування-ортезування обговорювали питання покращення якості освітніх програм, освітнього процесу, розроблення і прийняття професійних стандартів. Активно обговорювали питання автономії та незалежності професій в сфері реабілітації. Тут я ще більше зрозуміла, яка величезна відповідальність за професійними організаціями і побачила, як багато потрібно працювати для розвитку професії.
Інтерв’ю підготовлено в рамках проєкту з когнітивно-комунікативної терапії під керівництвом голови правління Українського товариства терапії мови і мовлення Оксани Ляльки.
