«Фізична терапія та ерготерапія — невід’ємні складові лікувальної фізкультури (ЛФК)»
Подібне твердження й досі можна почути від деяких фахівців. Втім, чи відповідає воно дійсності?
Аби дати ґрунтовну відповідь на це питання, слід окреслити основні особливості ЛФК. Переважно, йдеться, про набір вправ для загального зміцнення організму. Вони, за регулярного виконання, можуть покращити тонус м’язів, поліпшити кровоток, збільшити рухливість хребта, суглобів та покращити настрій. Чи це корисно? Так. Втім, чи можна поставити дорівнює між ЛФК, фізичною та ерготерапією? Категорично — «ні». Далі про все по порядку.
Чи є фізична терапія частиною ЛФК?
Фізична терапія, як і лікувальна фізкультура, про рухову активність. На цьому спільні риси закінчуються. Ці два напрями настільки різні, що навіть за великого бажання їх між собою не поєднати.
В основі фізичної терапії — відновлення конкретних функцій людини. Вона доповнює медичні й хірургічні втручання, допомагаючи полегшити одужання та досягти найкращого результату. Крім того, фізична терапія може допомогти запобігти, зменшити або уникнути ускладнень, пов’язаних із багатьма станами здоров’я. Наприклад, при травмі спинного мозку, інсульті, переломах тощо.
При формуванні програм, фізичні терапевти насамперед враховують функціональні порушення, проводять їх оцінку за спеціальними шкалами чи тестами, разом із пацієнтом ставлять цілі та розробляють індивідуальний людиноцентричний план відновлення. Натомість у ЛФК цього немає. Адже метод не передбачає наявність занять, спрямованих на відновлення функції чи оптимізацію функціонування.
Наведемо приклад. Уявіть кількох пацієнтів з інсультом. У всіх однаковий діагноз, але різні функціональні порушення. Одна частина людей має обмеження функціонування правої чи лівої частини тіла, а інша — порушення природних рефлексів та координації. Звичайні зміцнюючі організм вправи ЛФК тут не спрацюють. Як, власне, і масаж. Потрібен індивідуальний підхід. Саме фізичний терапевт може підібрати перелік втручань, які допоможуть задіяти центральну нервову систему (ЦНС) пацієнта та сприятимуть відновленню конкретних функцій.
Вплив на ЦНС — надзвичайно важливий. Адже вона має здатність змінювати старі та створювати нові нейронні зв’язки у відповідь на стимул, досвід, навчання або тренування. Тож вправи підбираються таким чином, аби мозок людини почав працювати над функціональним відновленням відповідних рухів.
Також важливо розуміти, що фізичні терапевти послуговуються не загальним набором вправ, а цілком конкретними інструментами з доведеною ефективністю. Кожен рух, який пацієнт робить спільно з фізичним терапевтом, направлений на окреме функціональне порушення. Отже, порівнювати його із загальнозміцнюючими вправами, які використовують у ЛФК, щонайменше, некоректно.
Чи є ерготерапія частиною ЛФК?
Зовсім ні. Адже ерготерапія — самостійна професія у сфері охорони здоров’я. В її основі — знання про те, що цілеспрямоване заняття може сприяти поліпшенню здоров’я та благополуччя людини.
Під заняттям слід розуміти не фізичні вправи, а кожен, навіть найменший аспект життєдіяльності людини. Ми встаємо з ліжка, йдемо до ванної кімнати, чистимо зуби, одягаємось, робимо чай чи сніданок, купуємо продукти, ходимо на роботу, зустрічаємось з друзями та виконуємо безліч інших занять щодня. Для людини без функціональних порушень — це рутина, на яку вона не звертає уваги. Проте для пацієнта після травми, хвороби чи операції виконання будь-якого із цих завдань може виявитись складним або взагалі неможливим.
Основна мета ерготерапевта — повернути людину до значущих занять, які вона виконувала до травми або хвороби. Йдеться не про відновлення функцій, а про підлаштування під наявні обмеження функціонування та вміння з ними жити. В цьому контексті ми кажемо про адаптацію людини, середовища та занять під потреби людини. Повернення пацієнта до діяльності, яка має для нього значення, сприяє покращенню психічного здоров’я, активності та участі. Жоден із вищенаведених аспектів лікувальна фізкультура не враховує. Натомість пропонує трудотерапію, яка не має нічого спільного з ерготерапією.
Фізична терапія та ерготерапія — невід’ємні складові реабілітації. Вона передбачає комплекс заходів, яких потребує людина, що зазнала або може зазнати обмеження повсякденного функціонування внаслідок травми, хвороби або вікових змін. Мета реабілітації — допомогти людині відновити незалежність у повсякденній діяльності, дозволяючи брати участь у значущих заняттях. Це досягається шляхом роботи з людиною через індивідуально підібрані вправи для відновлення функцій, модифікацію середовища, використання допоміжних засобів, навчання для посилення самоконтролю тощо.
Ключові принципи реабілітації наступні:
– орієнтованість на пацієнта;
– активне залучення людини в процес;
– урахування індивідуальних цілей і потреб;
– мультидисциплінарна командна допомога;
– використання інструментів із доведеною ефективністю;
– надання реабілітаційної допомоги разом із комплексним доглядом.
Жоден із цих принципів не є характерним для ЛФК.
