Матеріал Артема Згурського – головного фізичного терапевта, керівника напрямку реабілітації клініки Інституту вертебрології та реабілітації
Австралійський професор Лорімер Мозлі прогулювався лісом, коли відчув біль в нозі. Достатньо неприємний, щоб зупинитись, але не такий вже й інтенсивний, щоб довго зважати на таку прикрість.
“Напевно, це просто гілка”, – подумав науковець.
Через деякий час він втратив свідомість і прокинувся вже в госпіталі: це була не гілка, а змія. Все завершилось добре і його врятували.
Через 6 місяців після цього він знову мав прогулянку в лісі і його ногу зачепила гілка. Те, що це всього-на-всього подряпина, він зрозумів не відразу: біль був таким сильним, що Лорімер не міг від нього відмахнутися. Він кричав від болю.
Цю історію зі свого життя науковець розповів на TedTalk у 2011 році. Ні, пошкодження гілкою аж ніяк не було сильнішим за пошкодження, які йому нанесла змія, якщо казати про відчуття. Насправді його мозок пройшов через одні й ті самі процеси в обох випадках.
Якщо пояснювати дуже спрощено, то доторк до ноги тригернув нервові рецептори, які почали посилати сигнали до мозку. Доторк подразнив больові рецептори – ноцицептори. Сигнал мандрує та “запитує” нейрони, як визначити це відчуття. Чи є воно небезпечним? Потім сигнал надсилається до таламуса, де обробляються всі відчуття, крім запахів. Там інформація опрацьовується перед тим як дійти до вищого рівня “обробки” – до кори головного мозку. Саме там нейрони “високого рівня експертності” працюють над нашими емоціями, пам’яттю, думками тощо. Все це відбувається за долі секунди.
Проте вдруге професор відчув набагато сильніший біль, бо до відчуття доторку до ноги додався його минулий досвід. Цього разу наш мозок сказав: О, Боже, ми вже були в цій ситуації! Ми ледь не померли! Так, вдруге це була всього лише гілка. Але мозку байдуже. Тому науковцю було дуже боляче. Ця історія пояснює природу хронічного болю.
Міжнародна асоціація з вивчення болю (IASP) визначає біль як «неприємне сенсорне та емоційне переживання, пов’язане з фактичним або потенційним пошкодженням тканин або схоже на нього». І слово “емоції” грає тут дуже важливу роль. Це розуміння дозволить нам також зрозуміти одну з причин хронічного болю та як людям допомогти цей біль подолати.
Хронічний біль – це біль, який триває понад 3 місяці. Хоча є думки, що біль, який триває довше за об’єктивне відновлення пошкоджених тканин, також можна вважати хронічним. Хронічний біль – це часто сукупність синдромів, в лікуванні яких важливо залучати мультидисциплінарний підхід. Коли біль триває аж так довго, то мозок адаптується до нього, а зв’язок між симптомами й структурами тіла стає менш передбачуваним.
Через тривалий біль нервова система стає більш збудженою, а біль стає “гучнішим”. Мозок постійно знаходиться в пошуках загрози, що і призводить до виникнення болю, навіть, якщо ніякої загрози немає. Страх і пильність до загрози зростають, а стресові ситуації, від яких в житті нікуди не подітися, додатково провокують біль.
Як ви вже зрозуміли, окрім пошкодження тканин, відчуття болю напряму пов’язано з нашими попереднім досвідом, емоціями й сприйняттям ситуації. В медицині такий підхід до розуміння та подолання болю базується на біопсихосоціальній моделі здоров’я. Розуміння біопсихосоціального підходу має ключове значення в лікуванні хронічного болю.
Проте, що таке біопсихосоціальний підхід?
Цю модель сформулював американський психіатр та терапевт Джордж Лібман Енгель. Він висловив гіпотезу, що медичний стан людини не можна пояснювати виключно біологічними факторами. На цей стан впливають також психічні та соціальні причини. Де біо – фізіологічна патологія. Психо – думки, емоції та поведінка, як, наприклад, психологічний дистрес, переконання щодо страху або його уникнення тощо.
Під соціальними причинами маються на увазі соціально-економічні, соціально-екологічні та культурні фактори, такі як проблеми з роботою, сімейні обставини, економіка і т.д.
Біопсихосоціальна модель активно впроваджуються в лікуванні хронічного болю, оскільки біль – це психофізіологічний поведінковий паттерн, який не можна подолати лише пігулками.
Як діяти в такій ситуації? Перший крок, який потрібно зробити, щоб зменшити біль – це зрозуміти, що біль не означає шкоду для вас. Звичайно, такий висновок можна зробити після консультації відповідних спеціалістів.
Ця істина дуже важлива, коли ви починаєте свій шлях до відновлення. Фізичні вправи, здоровий сон, психотерапія, за необхідності відповідна медикаментозна терапія може допомогти на цьому шляху, але це вже інша історія.
Все починається з вашого розуміння проблеми.
