Задля того, щоб було простіше зрозуміти роль лікарів первинної ланки медичної допомоги в процесі амбулаторної реабілітації, давайте умовно поділимо пацієнтів, які потребують відновлення, на три групи.
1️⃣ група: люди, які після стаціонарної реабілітації та виписки із кластерного чи надкластерного медичного закладу, повертаються до себе в громаду. Їм критично важливо мати змогу підтримувати свій реабілітаційний прогрес та не втратити результатів, яких вже вдалося досягнути. Для цього, зокрема, важливо проводити регулярний моніторинг їх стану.
2️⃣ група: люди, які проживають у громаді та мають вроджені чи набуті проблеми зі здоров’ям. Вони насамперед потребують допомоги сімейного лікаря та за потреби коректного спрямування на реабілітацію.
3️⃣ група: люди, які після травми, хвороби або поранення мають незначні обмеження функціонування.
У всіх груп різна мета, проте спільна потреба. Вони хочуть отримати людиноцентричну послугу з амбулаторної реабілітації в своєму селі, селищі чи місті.
Втім, щоб пацієнт цю послугу отримав, необхідні фахівці, які можуть її надати, та лікарі, спроможні на неї скерувати. Саме в частині координації й полягає найважливіша функція сімейних лікарів. Для цього вони мають володіти інформацією щодо провайдерів послуг, вміти проводити функціональну оцінку стану пацієнта та знати про права людини, яка потребує реабілітаційної допомоги.
💡 Сьогодні єдиний вихід для сімейних лікарів — направити людей в лікарні, де є мультидисциплінарна реабілітаційна команда. Втім, це не завжди відповідає потребам пацієнтів. Часто було б доцільніше забезпечити ефективну реабілітацію за допомогою ресурсів одного конкретного спеціаліста. Наприклад, фізичного терапевта, ерготерапевта чи терапевта мови і мовлення, який працює в громаді, або може туди приїхати. І в цьому контексті важливо наголосити, що сімейні лікарі замінити фахівців із реабілітації не зможуть. Навіть якщо ми кажемо про монопослугу, то її має надавати виключно людина з відповідною освітою. Отже функція лікарів первинної ланки зводиться до маршрутизації пацієнтів та моніторингу їхнього стану.
Що ж дає реабілітація на «первинці»?
Як мінімум, можна сміливо казати про два надзвичайно важливі аспекти:
📌 по-перше, раннє втручання мінімізує ризик інвалідизації пацієнтів. Зокрема, дозволить контролювати зниження когнітивних функцій у людей з деменцією, підтримувати рухову активність у пацієнтів із артритом або оптимізувати функціонування у дітей з церебральним паралічем,
📌 по-друге, інтеграція реабілітації на первинному рівні сприятиме забезпеченню безперервності реабілітаційного процесу.
Амбулаторна реабілітація, яка надається поруч з домом, дозволить пацієнтам не лише продовжити відновлення після виписки з кластерної чи надкластерної лікарні, а й паралельно навчатися чи працювати. Також за рахунок безперервного супроводу, реабілітація на рівні первинної ланки знизить частоту первинних та повторних госпіталізацій.
*Кластерні ЗОЗ — багатопрофільні лікарні, які забезпечують потребу населення в лікуванні найбільш поширених захворювань.*Надкластерні ЗОЗ — високоспеціалізовані лікарні, які надають допомогу у найскладніших випадках
