Після початку повномасштабного вторгнення росії питання дитячої реабілітації в Україні набуло критичної актуальності. Ворог б’є не лише по військових об’єктах — під прицілом опиняються житлові квартали, школи, лікарні, пологові будинки й навіть дитячі майданчики. І серед постраждалих — діти. Часто ці поранення мають важкі наслідки: ампутації, політравми, опіки.
Тож сьогодні перед фахівцями стоїть складне й водночас важливе завдання — створити ефективну, чутливу до дитячих потреб реабілітаційну систему.
У цій статті ми розповідаємо, як має проходити реабілітація дитини після ампутації внаслідок ракетного чи артилерійського удару. Які виклики стоять перед командою фахівців, що допомагає дитині повертатись до життя? Яку роль відіграють батьки? І чому гра — це не просто розвага, а важлива частина реабілітаційного процесу?
Про особливості відновлення дітей та виклики, які стоять перед маленькими пацієнтами, батьками і фахівцями розповідає Сергій Худа, в.о. керівника реабілітаційного відділення Дитячої лікарні Святого Миколая, фізичний терапевт.
Дитяча реабілітація: особливості та виклики
Перша відмінність між реабілітацією дорослих і дітей з ампутаціями полягає в тому, що наразі ми маємо значно менше закладів охорони здоров’я, які можуть надати якісну реабілітаційну допомогу дітям. На початку 2022 року основна увага була зосереджена в основному на дорослих.
Дорослий пацієнт може обирати будь-який заклад для реабілітації — поруч з домом чи в іншій області. З дитиною це працює не зовсім так. Але на щастя, кількість самих випадків ампутацій серед дітей теж значно менша, ніж серед дорослих. Це пов’язано з тим, що дітей встигають рятувати (довезти малечу до лікарні простіше, ніж бійця з передової), у них відсутній турнікетний синдром.
Проте це не означає, що не потрібно розвивати цей напрям. Навпаки — його необхідно формувати, бо невідомо, що буде далі. Україна є найбільш замінованою державою у світі. І рано чи пізно, після завершення бойових дій, діти підуть у ліси, які були заміновані або обстрілювались. Це будуть відкладені наслідки, які, на жаль, неминучі. І до них потрібно готуватись уже зараз.
Зараз втілюється флагманський проєкт Міністерства охорони здоров’я, який спрямований саме на дитячу реабілітацію. Міністр озвучив плани формування мережі закладів, які мають надавати таку допомогу. Вона ще не до кінця сформована. Надалі передбачено також навчання для цих команд.
Поступовість реабілітації та роль батьків
Слід розділити етапи реабілітації. Гострий етап — дуже важливий. Це етап після оперативного втручання. Необхідно навчити пацієнта правильно рухатись, навчити його і батьків, як бинтувати куксу, як правильно це робити.
Багато уваги приділяється навчанню батьків. Адже травматичний досвід — це не лише фізична, а й психологічна травма. Якщо дорослі не завжди справляються з цим, то дітям ще складніше. Іноді саме батьки стають ключовими фахівцями на цьому етапі, бо мають більше доступу до дитини, можуть діяти з меншим стресом для неї. Тому навчання батьків є надзвичайно важливим у гострій реабілітації. Є психолог для дитини, і є психолог для батьків — адже це і для них травматичний досвід.
Після гострого етапу реабілітація триває. Вона включає силові вправи, профілактику ускладнень, правильне позиціонування. Фахівці вчать батьків працювати з післяопераційними рубцями, навантажувати шкіру та куксу. І це вже — етап підготовки до протезування.
Якщо з дорослим після отримання протеза, в принципі, реабілітація завершується, то з дитиною ні.
Це набагато складніше в контексті того, що діти ще в так званій активній зоні росту. І якщо, наприклад, у діток ампутація та збереженні зони росту, це означає, що коли дитину прооперували, можливо, через рік вона піде в ріст, та кістка буде рости, буде мінятися форма самої кукси. Вона може бути гострою і, можливо, вона буде потребувати реампутації.
Але це і позитивний момент, бо ріст кістки часто добре впливає на користування протезом. Адже є так зване плече використання протеза: щось має підіймати, наприклад, ногу. Тож якщо є ріст, є як рухати кінцівкою.
І до того, як зупиниться ріст дитини, вона все одно залишається на зв’язку зі своєю реабілітаційною командою, з фахівцями, поки вже не буде постійного протеза. Також дитина буде рости, тож потрібно буде змінювати протез (довжина, обʼєм куксоприймача) і дитина час від часу може / буде повертатись на реабілітацію.
Протезування для дітей (не) потрібне?
Окремо стоїть питання: чи завжди потрібно протезування? Деякі діти за віком ще не можуть користуватись протезом. Іноді протез — лише естетика, важлива для батьків, але не для дитини.
Більшість батьків хочуть біонічні протези. Але не завжди це доцільно. Наприклад, діти з ампутацією кисті часто чудово справляються однією рукою. Вони не терплячі, не будуть тренуватись довго — застібають ґудзик однією рукою і біжать далі. Їм треба гратися і жити.
Є діти, які так вправно користуються милицями, що не потребують протеза. Наприклад, хлопчик Михайлик після ампутації ноги через онкологію у звичайному житті користується протезом. Але на майданчику — ні. Бо з милицями бігати і грати в футбол йому зручніше.
Якщо вибір між протезом і кріслом колісним — тоді, звісно, краще вчити користуватися протезом. Але це залежить від рівня ампутації, складності, мотивації дитини. І дитина може сказати: «Ні».
Ми повертаємося до основ: що таке реабілітація? Це або відновлення, або компенсація втраченої функції. І якщо протез — це те, що дійсно допомагає функціонально, тоді варто його використовувати. Але сама наявність протеза — це ще не гарантія якості життя.
Коли футбольний м’яч стає інструментом реабілітації
Ще на гострому етапі реабілітації з’являється компонент гри. Він присутній у будь-якій частині реабілітації, коли йдеться про дітей. Це важливий інструмент мотивації. Це не означає, що 17-річні хлопці чи дівчата граються в пазли. Є інші активності, які дозволяють залучити дитину до процесу.
Гра — це «вхідний квиток» фахівця з реабілітації до дитини. Це міст для побудови довіри. Дитина розвивається в грі. І це один з елементів повернення до звичного життя. Гра добре працює, коли в дитини є страхи — вона допомагає відволіктися.
«Ми не обираємо гру. Гра обирає нас. Спершу ми встановлюємо контакт, дізнаємося про інтереси дитини: футбол, бадмінтон, мозаїка, браслети. Гра в реабілітації тісно пов’язана з тим, що дитина любила до травми. Наприклад, я можу запропонувати пацієнту, який грав у футбол: «Друже, не хочеш робити нудні вправи? Давай краще пограємо у футбол. Подивимось, хто більше наб’є м’яч на руці, нозі чи голові». Через таку гру дитина повертається до активності.
У грі є методика. Ми можемо використати гру, щоб розвинути певну якість — наприклад, силу. Для батьків це просто «сила», а для фахівця — це може бути максимальна сила, вибухова сила або силова витривалість. Вибір вправи залежить від мети: підстрибнути, піднятись на поверх, пройти дистанцію. І гра підбирається відповідно до цих потреб.
Щоб батьки не думали, що ми просто граємось, ми обговорюємо з ними план дій, обстеження, цілі. Бо часте питання: «Коли закінчиться реабілітація?» І відповідь — усе залежить від цілей. Якщо мета — підкорити Еверест, це одна історія. Якщо — зробити собі канапку, то зовсім інша», — розповідає Сергій Худа.
Реабілітація таких дітей — не одномоментна подія, а тривалий процес, у якому важливі всі компоненти: злагоджена робота мультидисциплінарної команди, участь батьків, психологічна підтримка, правильне позиціонування, поступове навантаження. Гра в цьому процесі — не про «розвагу», а про інструмент взаємодії, мотивації та поступового повернення дитини до активного життя.
Нарешті, вкрай важливо не втрачати час: реабілітація має починатися ще в лікарні, у перші дні після стабілізації. І не завершуватись після виписки — адже життя дитини не ділиться на «до» і «після» реабілітації. Воно триває. І наше завдання — зробити його гідним, без болю, повноцінним.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту «Шлях у реабілітації: від області до громади», що реалізується БФ «Пацієнти України» в межах ініціативи «Реабілітація травм війни» у партнерстві з БФ «Протез Хаб», за підтримки Бельгійського агентства з міжнародного співробітництва Enabel.
Ініціатива «Реабілітація травм війни» реалізується БФ «Пацієнти України» за підтримки Embassy of Switzerland in Ukraine / Посольство Швейцарії в Україні.
